Перші визвольні змагання

1914-1924 рр.

Національність: Українець

Останнє звання у російській армії — підпоручик.

Походив із селян с. Пиляве Канівського повіту Київської губернії. Закінчив 2-класне Канівське міське училище, витримав іспит на звання учителя церковно-приходської школи. 02.02.1915 р. був мобілізований до 408-ї Чернігівської дружини державного ополчення. 18.12.1915 р. закінчив школу прапорщиків державного ополчення Південно-Західного фронту (2-га Житомирська школа прапорщиків), повернувся до 408-ї Чернігівської дружини, де служив до кінця 1917 р. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

На початку 1918 р. — працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник січневих боїв у Києві проти більшовиків. Після зайняття Києва українськими та німецькими військами повернувся до рідного села. 15.11.1918 р. очолив загін повстанців с. Пиляве. На чолі цього загону у складі 2-ї Дніпровської дивізії військ Директорії брав участь у боях з Офіцерськими дружинами. Під Золотоношею потрапив до полону, звідки був відправлений до Києва — на гауптвахту, де вже перебували Юрко Тютюнник, Андрій Вовк, отаман Палієнко та ін. У ніч з 13 на 14 грудня 1918 р. в'язні підняли повстання (на чолі з Ю. Тютюнником) та захопили частину Києва Незабаром з них був сформований Особливий Ударний загін, де С. Голуб став помічником командира загону. У січні 1919 р. очолював Особливий курінь Осадного корпусу Дієвої армії УНР, що воював проти повстанців отамана Зеленого на Трипіллі. З початку лютого 1919 р. — командир куреня та помічник командира 3-го (з середини липня — 31-го) полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. повернувся до рідного села.

У 1931 р. був арештований і, ймовірно, розстріляний. Під власним прізвищем був зображений у повісті більшовицького письменника М. Островського «Як гартувалася сталь».

Служив у таких військових підрозділах:
* Військове секретарство ЦР
* 2-га Дніпровська дивізія
* 3-й полк СС
* Корпус СС