Перші визвольні змагання

1914-1924 рр.

Національність: Українець

Народився у м Ново-Архангельськ Херсонської губернії. Закінчив Рішельєвську гімназію в Одесі (1907), Ново-Олександрівське сільськогосподарське училище (1911). Був мобілізований однорічником до 11-го саперного батальйону. Оскільки закінчення обов'язкового трирічного терміну військової служби припало на початок Першої світової війни, був підвищений до звання прапорщика та відправлений на фронт. У складі 11-го саперного батальйону (переформованого у грудні 1916 р. в 11-й інженерний полк) брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (04.03.1917 р.). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Після Лютневої революції — один із організаторів українського руху на Румунському фронті. З листопада 1917 р. — начальник господарчого відділу управління технічних військ Українського Генерального штабу. Брав участь у вуличних боях проти більшовиків у січні 1918 р. у Києві. У квітні 1918 р. був призначений командиром інженерного полку 3-го Херсонського корпусу Армії УНР. Після приходу до влади П. Скоропадського був звільнений з посади як офіцер військового часу (тобто як такий, що не мав належної військової освіти). У листопаді 1918 р. перебував у Катеринославі, де очолив протигетьманське повстання. З грудня 1918 р. — начальник т. зв. Катеринославського Коша Дієвої армії УНР. 10.02.1919 р., під час відступу Катеринославського Коша до Бірзули, переїхав із частиною свого штабу до Кам'янця-Подільського, за що знаходився під слідством за самовільне залишення посади. З 12.06.1919 р. — штаб-старшина для доручень при військовому міністрі УНР. З 02.08.1919 р. — у розпорядженні начальника Головного штабу повстанчих військ УНР. 08.11.1919 р. з невеликим загоном повстанців пішов у партизанський рейд по тилах Збройних Сил Півдня Росії, дійшов майже до Катеринослава, де сформував кілька великих повстанських відділів. 12.02.1920 р. влився зі своїм партизанським загоном до рейдуючої у Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР. Очолив Збірну Запорізьку дивізію (згодом — 1-а Запорізька дивізія), на чолі якої перебував до 10.11.1920 р. 10–11.11.1920 р. на чолі 365 повстанців прорвав більшовицький фронт та пішов у партизанський рейд в район Умані. Наприкінці грудня 1920 р. був важко поранений у бою, змушений передати командування загоном сотнику Нестеренку та перейти Дністер. Був інтернований у Румунії. У жовтні—листопаді 1921 р. очолював т. зв. Бессарабську групу військ у Другому Зимовому поході, однак група не змогла перейти кордон.

На початку червня 1922 р. нелегально перейшов радянський кордон та відправився до Одеси, де 17.07.1922 р. був заарештований ЧК. Майже три роки перебував під слідством, у радянській пресі публікувалося «покаяння» Гулого-Гуленка за свою службу УНР 02.03.1925 р. був засуджений до 10 років позбавлення волі. У 1927 р. звільнений за амністією. За власним бажанням виїхав до Донбасу на посаду агронома. Подальша доля невідома.

Служив у таких військових підрозділах:
* Генеральний штаб війська УНР(період ЦР)
* 3-й Херсонський корпус
* Катеринославський Кіш
* Військове міністерство УНР(Період 2)
* 1-а Запорізька стрілецька дивізія
* Повстанці УНР