Друк картки
Картка № 211


Удовиченко Олександр Іванович

(20.02.1887-19.04.1975)


Штабс-капітан РІА
Генерал-хорунжий Армії УНР

Національність: Невідомо

Народився у Харкові. Молодший брат М. Удовиченка. Походив з селян Черкаської волості Лівенського повіту Орловської губернії. Батько походив з селян, служив офіцером російської армії, отримавши звання підполковника набув персональне дворянство. До 1917 р. включно мав прізвище «Удовидченко». Виховувався у дитячому притулку принца Ольденбургського. Закінчив Військово-топографічне училище (1908), вийшов до корпусу Топографів російської армії. Згідно автобіографії був приділений до лейб-гвардії Єгерського полку, але, насправді, з 1908 р. до 1914 р. працював на посаді виконавця робіт Київської топографічної зйомки. З початком Першої світової війни перевівся до 129-го піхотного Бессарабського полку, з яким брав участь у бойових діях. Був поранений. У 1917 р. закінчив один прискорений курс Військової академії Генерального штабу. У 1917 р. — старший ад'ютант штабу 21-ї піхотної дивізії та старший ад'ютант штабу 3-го Кавказького корпусу. За бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Після Лютневої революції брав активну участь в українському військовому русі, зокрема — у з'їзді вояків-українців 3-ї армії у м. Несвіж та І й II Всеукраїнських військових з'їздах. У серпні—вересні 1917 р. — голова української ради 3-го Кавказького корпусу. Через погрози з боку більшовиків корпусу був змушений виїхати до Києва. З 16.12.1917 р — помічник начальника оперативного відділу Українського Генерального штабу. У січні 1918 р. — начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України. З 12.03.1918 р. до 1.04.1918 р — командир 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. У подальшому — помічник начальника розвідчої частини (В. Тютюнника) оперативного відділу Генерального штабу Української Держави. З 31.10.1918 р. — голова відділу з формування Особливої армії при Головному управлінні Генерального штабу Української Держави. З 26.12.1918 р. — генерал-квартирмейстер Холмсько-Галицького фронту військ Директорії, згодом — Правобережного фронту Дієвої армії УНР. З березня 1919 р. — начальник штабу Гуцульського коша Дієвої армії УНР. З 06.06.1919 р. — начальник 16-го пішого загону Української Галицької армії, сформованого з наддніпрянських частин. 17.06.1919 р. загін було перейменовано у 3-тю Окрему стрілецьку дивізію, яка незабаром була перейменована у 3-тю Залізну дивізію Дієвої армії УНР.

У жовтні 1919 р. захворів на тиф, був захоплений білогвардійцями у полон та вивезений до Одеси.

У лютому 1920 р. з групою старшин дістався до Могилева-Подільського, де почав формувати т. зв. 5-ту Українську бригаду, яка згодом була з'єднана з 4-ю бригадою для створення 2-ї стрілецької дивізії Армії УНР. Очолив цю дивізію. 29.05.1920 р. 2-га Стрілецька дивізія була перейменована у 3-тю Залізну дивізію, у 1920–1923 рр. — начальник цієї дивізії. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З весни 1921 р. — член Вищої військової ради УНР.

З 1924 р. працював робітником на копальнях у Франції. Через рік, після закінчення контракту, залишився там жити. Тривалий час очолював Українську комбатантську організацію у Франції. Помер на хуторі біля Ля Парк Мантенан під Парижем.

Служив у таких військових підрозділах:
*

Джерела:

* Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.