Перші визвольні змагання 1914-1924 рр. 

Друк картки
Картка № 249


Тютюнник Юрій Йосипович

(20.04.1891-20.10.1930)


Прапорщик РІА
Генерал-хорунжий Армії УНР

Національність: Невідомо

Походив з селян с. Будищі Звенигородського повіту Київської губернії. Нащадок Т. Г. Шевченка за жіночою лінією. Закінчив Уманське сільськогосподарське училище. У 1913 р. був мобілізований, служив рядовим у 6-му Сибірському стрілецькому полку (Владивисток), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У жовтні 1914 р. був поранений, після одужання закінчив Горійську школу прапорщиків (жовтень 1915 р.), повернувся до 6-го Сибірського полку. Був ще раз поранений. З 1916 р. служив у 32-му піхотному запасному полку у Сімферополі. Останнє звання у російській армії — прапорщик.

На початку квітня 1917 р. заснував у 32-му піхотному запасному полку Український військовий клуб, який незабаром перетворився на 1-й Сімферопольський полк ім. гетьмана П. Дорошенка. 04–06.06.1917 р. брав участь у II Всеукраїнському військовому з'їзді як делегат від українців сімферопольської залоги. Від з'їзду був обраний членом Центральної Ради. У листопаді—грудні 1917 р. — комендант військової в'язниці Києва та гауптвахти Київської залоги. З 29.12.1917 р. — член Політичної Ради при Генеральному Військовому Секретарстві Центральної Ради. У січні 1918 р. повернувся до рідного села Будищі на Звенигородщині для організації Вільного Козацтва. Навесні 1918 р. на чолі козацьких загонів брав участь у роззброєнні збільшовичених частин російської армії, що поверталися з фронту Першої світової війни. З березня 1918 р. — уповноважений Військового міністерства УНР по демобілізації на Звенигородщині. Влітку 1918 р. — один із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання, був заарештований гетьманською владою, перебував на гауптвахті. У ніч з 13 на 14.12.1918 р. організував повстання на гауптвахті, у результаті якого в'язні захопили частину Києва та дали змогу військами Директорії увійти до міста. Відмовився від співробітництва з УНР, оскільки орієнтувався на боротьбистів, які прагнули порозуміння з більшовиками. З 01.02.1919 р. за постановою ЦК партії боротьбистів та за погодженням з командуванням Українського фронту РСЧА — начальник штабу 1-ї бригади (яку очолював отаман Нечипір Григор'єв) 1-ї Задніпровської дивізії РСЧА. 06–20.04.1919 р — комендант м. Одеси, одночасно — командир 1-ї бригади 6-ї Української радянської дивізії, яка розгорталася з загонів отамана Григор'єва. Підтримав повстання Горигор'єва проти радянської влади, 09.05.1919 р на чолі двох полків своєї бригади зайняв Катеринослав. Наприкінці травня 1919 р., після поразки повстання, з невеликим загоном у 150 чоловік пішов на з'єднання з Дієвою армією УНР, по дорозі загін збільшився до 2 тисяч повстанців. Після з'єднання 13–14.07.1919 р. з Дієвою армією УНР загін було переформовано у Київську групу Дієвої армії УНР, яка складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій. Ю. Тютюнник залишився командувачем цієї групи. Був одним із ініціаторів та керівників Першого Зимового походу: з 05.12.1919 р. — заступник командувача Дієвої армії УНР М. Омеляновича-Павленка з виконанням обов'язків начальника Збірної Київської дивізії. З 06.05.1920 р — начальник 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З весни 1921 р. — член Вишої військової ради УНР. У 1921 р. — керівник Партизансько-Повстанського штабу та командувач Української повстанчої армії, на чолі якої брав участь у Другому Зимовому поході 04–19.11.1921 р Після поразки походу з невеликим загоном пробився до Польщі.

На еміграції жив у Львові.

17.06.1923 р. повернувся в Радянську Україну, деякий час викладав у Харківській школі Червоних Старшин, працював секретарем-інспектором Всеукраїнського державного акціонерного товариства. Співробітничав з Всеукраїнським фотокіноуправлінням, співавтор сценарію до фільму «Звенигора». Зіграв самого себе у художньому фільмі «ПКП». 12.02.1929 р. був заарештований у Харкові. 03.12.1929 р був засуджений Колегією ОДПУ до розстрілу. Рішення Колегії ОДПУ не призначило дату виконання вироку, а містило вказівку про здійснення страти за особливим розпорядженням. Був страчений майже через рік по тому особливим розпорядженням. Був страчений майже через рік по тому.

Служив у таких військових підрозділах:
*

Джерела:

* Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.