Друк картки
Картка № 402


Тарнавський Мирон 

(1869— 1938)


Підполковник австро-угорської армії
Генерал-четар УГА

Національність: Українець

Генерал УГА та її головний командир (1919 р.). Народився в родині священика, навчався в німецькій гімназії в Бродах, потім — у Львові (втік звідти додому), знову в Бродах, а після матури (екзамену на атестат зрілості) продовжив навчання в офіцерській школі у Львові. Згодом його скерували до 30-го батальйону польових стрільців у Бродах. Тут склав офіцерський іспит, отримав звання поручика, проте батько влаштував сина на "теплу" посаду технічного працівника Краєвої управи (виконавчого органу Галицького сейму). Через рік, усупереч батьківській волі, Мирон повернувся на військову службу, склав наступний офіцерський іспит у 13-му батальйоні польових стрільців у Тарнові та розпочав службу у 18-му полку краєвої оборони в Перемишлі. 1896 р. його перевели до Самбора, з 1907 р. — в Золочеві, з 1909 р. — капітан. Того ж року військовий міністр Австро- Угорської монархії видав наказ про обов'язкове знання рідної мови солдатів полку й офіцерського складу, і М. Тарнавський провадив курси української мови для офіцерів дислокованих у Золочеві частин. Упродовж перших днів світової війни сотня капітана Мирона Тарнавського вела важкі бої з російськими військами в районі Радивилова й Олієва. М. Тарнавського нагородили австрій- ськими та німецькими медалями. У 1915 р. він повернувся на службу після лікування від поранення, командував батальйоном 35-го полку, брав участь у довготривалих боях на річці Золота Липа. У січні 1916 р. М. Тарнавського призначили керівником коша та вишколу Українських січових стрільців, 1917 р. присвоїли звання майора, а від 15 вересня до 15 грудня 1917 р. він командував легіоном УСС.

Усунули з цієї посади через його наказ святкувати IIIЄвген Петрушевич — Президент Української Національної Ради Універсал Центральної Ради. За це штаб фронту перевів Тарнавського на попередню посаду в 35-й полк. Після укладення Берестейського мирного договору його призначено референтом українських справ при штабі дивізії. Відтак служив цивільним комендантом Жмеринки, комендантом фільтраційного табору австрійських підданих, які поверталися з російського полону. Після закінчення курсів генерального штабу у Відні — підполковник, командир чеського полку, згодом — 16-го піхотного полку. Цей полк складався здебільшого з вояків-поляків, тому після розвалу Австро-Угорської монархії Мирон Тарнавський вивів його до Кракова. Звільнившись від обов'язків командира, М. Тарнавський по- спішив до Львова, де в листопаді 1918 р. точилися вуличні бої між січовими стрільцями та польськими бойовиками. Проте, він запізнився: столиця Галичини вже перебувала в польських руках. М. Тарнавського заарештували й інтернували до табору для військовополонених у Домб'ю, хоча невдовзі звільнили через хворобу. Обхідними шляхами — через Відень і Будапешт — офіцер дістався до Станіславова, де 13 лютого 1919 р. військовий міністр Дмитро Вітовський надав йому ранг полковника та призначив командувачем групи "Схід" Української Галицької Армії. Після реорганізації УГА Мирон Тарнавський командував II армійським корпусом, який штурмував Львів, а згодом брав участь у блискучій операції УГА проти польської армії в черв- ні 1919 р. (відомій як "Чортківська офензива"). Під час відступу УГА через Збруч диктатор Євген Петрушевич підвищив М. Тарнавського до рангу генерала-четаря та призначив головнокомандувачем. Пам'ятна дошка генералу Мирону Тарнавському. Фото С. КлименкаБойові дії проти Червоної Армії були успішними, невдовзі УГА захопила столицю України. Проте, водночас до Києва увійшла Добровольча армія генерала Денікіна, і білі наполягли, щоб українці залишили "мать городов руських". Тож невдовзі замість Червоної армії відкрили фронт проти "білої" армії. Після розформування Червоної Української Галицької армії М. Тарнавському вдалося врятуватися. Генерал повернувся на захід, його заарештували й інтернували до табору в Тухолі (Західна Галичина). У грудні 1920 р. М. Тарнавський повернувся до своєї сім'ї в Золочів. Врешті М. Тарнавський влаштувався на посаду керівника земельного маєтку Центробанку в с. Черниця (Бродівський ра- йон). 29 червня 1938 р. М. Тарнавський помер. В останню дорогу із собору —Св. Юра на Янівське кладовище генерала супроводжувало близько 20 тис. осіб, а польські поліцаї віддавали честь труні. "А він пройшов — і недарма — Дорогу нелукаву, Щоб поділити з усіма І біль, І сіль, І славу" (Петро Шкраб'юк).

Служив у таких військових підрозділах:
*

Джерела:

* Енциклопедичне видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон»

* Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.