Картка № 861
Лисогор Степан Омелянович
(28.02.1889-?)
полковник Армії УНР
Національність: Невідомо
Народився у м. Верхньодніпровськ. 3 1914 р. служив офіцером у 260-му піхотному Брацлавському полку. У 1916–1917 рр. командував 2-м батальйоном у 754-му піхотному Тульчинському полку. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (18.11.1917). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Був одним із ініціаторів українізації у 189-й дивізії. З листопада 1917 р. до кінця січня 1918 р. — командир 1-го куреня 753-го піхотного Вінницького полку, що був українізований.
У грудні 1917 р. на чолі куреня прибув до Миколаєва. У 1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин. Навесні 1919 р. — командир 1-го куреня 56-го пішого дієвого Немирівського полку Дієвої армії УНР. Влітку 1919 р. — командир 12-го пішого Немирівського полку ім Сірка. 3 07.10.1920 р. — командир 9-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії. Станом на 25.05.1921 р. — приділений до штабу 21-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу 04–19.11.1921 р., під час якого командував 5-м збірним куренем 3-ї Залізної дивізії. У бою під ст. Чоповичі 11.11.1921 р. дістав важке поранення (С. Лисогора та ще кількох поранених вояків героїчно врятувала його дружина Юзефа Лисогор, яка також брала участь у Другому Зимовому поході).
З 1923 р. жив на еміграції у Калішу. Подальша доля невідома.
Служив у таких військових підрозділах:
*
Джерела:
* Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.