16-й піший полк
Альтернативна/повна назва:
16-й Єлисаветградський піший полк
Планувався до створення з кадру 57-й піхотного Модлінського полку рoсійської армії, сформованого 14.2.1831 під час Польського повстання та названого на честь перемог російських військ у боях з поляками, який згодом брав участь у поході в Угоршину у 1848-1849 p., Кримській війні 1853-1856 рр., придушенні польського повстання 1863 р., Російсько-турецькій війні 1877-1878 p., поході на Далекий Схід у 1905р. Напередодні Першої світової війни 57-й піхотний Модлінський полк розташовувався у Херсоні, складався у більшості з українців.
Наприкінці квітня 1918 р. рештки цього формування повернулися до Херсона. Військове міністерство Української Держави видало наказ про розташування полку в єлисаветграді, однак більша частина офіцерів не виконала його й невдовзі вступила до 24-го пішого Херсонського полку. Pеалізувала згаданий наказ лише невелика кількість старшин, які й заклали кадр полку, що з 3.06.1918 називався 21-м пішим Єлисаветградським, а з 18.09.1918 - 16-м пішим Єлисаветградським.
Восени до полку вступив сотник Михайло Вербицький, який привів з собою близько 40 старшин, студентів та селян, у уродженців с. Глодоси та м. Елисаветград, колишніх членів вільного козацтва. Він очолив один з куренів полку, який у ніч з 22-го на 23 листопада 1918 р. здійснив у Єлисаветграді перевороті передав владу до рук представниів Директорії. Майже всі кадрові старшини полку виїхали до Одеси. У 16-му пішому, який тепер очолював Михайло Вербицький, залишилися лише молодші старшини та добровольці. Станом на 11.01.1919 полк мав у своєму складі 250 багнетів.
У січні 1919 р. в Єлисаветграді на чолі з колишнім підстаршиною австрійськоi apмiї Копцехом почав формуватися так званий Галицько-український полк iм. I. Богуна (інша назва -1-й Січовий єлисаветградський). Згодом обидва полки (16-й піший та 1-й Січовий) об'єдналися в один, іменований 1-м Січовим Єлисаветградським.
На початку лютого 1919 р., у зв'язку з переходом отамана Григор'єва на бік радянської влади та наступу його на єлисаветград, полк залишив місто та від'іxав на ст. Бірзула. У березні його рештки було влито до складу Запорізької Січі отамана Божка. Значна частина ветеранів полку служила у Бунчуковому курені - особистій гвардії отамана Божка. Сотник Михайло Вербицький став командувачем піхоти Запорізької Січі. Наприкінці серпня 1919-го Бунчуковий курінь було реорганізовано у 14-й піший полк Низових Запорожців на чолі з сотником Михайлом Вербицьким.
Командири полку: полковник Василь Лихачов, з 23.11.1918-сотник Михайло Вербицький.
Джерела:
* Тинченко Я. "Українські збройні сили березень 1917- листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії): наукове видання. - К.: Темпора, 2009. - 480 с.:іл.
Старшини з'єднання:
* Вербицький Михайло - старшина Дієвої армії УНР