Перші визвольні змагання 1914-1924 рр. 

6-та Січова дивізія


Фото відсутнє

Альтернативна/повна назва:
Шоста січова стрілецька дивізія

Шоста січова стрілецька дивізія — піхотна дивізія Армії УНР, сформована на весні 1920 з полонених й інтернованих українських вояків у польських таборах Ланцута і Берестя. Командиром дивізії був полковник Марко Безручко, начальником штабу — полковник Всеволод Змієнко (обидва з Корпусу січових стрільців)

Дивізія вирушила на фронт тільки частково сформованою: 250 старшин і 1770 вояків у складі III польської армії генерала Ридза-Сміглого. Дивізія складалася з двох стрілецьких бригад: 16-та (полк. Роман Сушко) і 17-та (полк. О. Воронів); 6-ий Січовий кінний курінь (поручик В. Герасименко), 6-та Січова легка гарматна бригада (полк. Насонів), 6-ий Січовий технічний курінь (сотн. інж. В. Бокітько) і дивізійні тилові установи та служби.

На початку травня дивізія перейшла з Берестя до Бердичева, а від 8 травня до 9 червня 1920 перебувала в Києві як українська залога столиці. Дивізія брала участь з червня 1920 в ар'єрґардних боях III польської армії під Ігнатполем, під Пергою на волинському Поліссі, під Ковелем та Холмом, але особливу славу здобула в боях проти Першої кінної армії Семена Будьонного під Замостям (29 — 31 серпня 1920), де група польських й українських військ під проводом полковника М. Безручка зуміла затримати і знекровити Першу Кінну армію і тим самим внесла значний вклад в перемогу польської армії над радянськими арміями над річкою Віслою в районі Варшави. У вересні 1920 дивізію перекинуто до Галичини, де вона вже ділила долю Армії УНР, в кінці вересня визволяла Проскурівський та Старокостянтинівський повіти. 1-6 жовтня дивізія вела бої з силами РСЧА за Віньківці. Вже після ніби закінчення бойових дій по Ризькому договору Шоста дивізія з 13 жовтня боєм вступила в села Віньковецького району (сучасна Хмельницька область), 15 жовтня почався наступ на м. Бар; в кінці жовтня штаб дивізії знаходився в Барі. Мала важкі втрати в кінцевих боях (листопад 1920) під Попівцями, які розпочалися 10 листопада — на другий день після підписання миру — наступ 11 листопада на селище Кацмазів та розбиття під Поповцями. Вояки дивізії перебували у таборах інтернованих у Польщі у Александруві-Куявському[1] та в Щипйорні. Запасна бригада (генерал-хорунжий Фединюк-Білинський), яка була збірною й вишкільною частиною дивізії під час війни, продовжувала існувати в Бересті аж до Друггого Зимового походу восени 1921 й трагедії під Базаром, в якій загинули старшини й вояки цієї дивізії, а ті, хто попав у полон, були жорстоко розстріляні більшовиками.

Джерела:

* П. Самутін, «VI-а Січова Стрілецька Дивізія» («Вісті Комбатанта», 1970, З, 4; 1971, 5; 1973, 3, 5 — 6; 1974, 1, 3 — 4, 5; 1976, 3, 5 — 6).
Старшини з'єднання:
* Адамович Григорій Дмитрович
* Алексєєв Віктор
* Балатуків Алі-Бей
* Безручко Марко Данилович
* Битинський Микола Оверкович
* Білодуб Сава Микитович
* Васильєв Борис Іванович
* Вергелес Борис Єгорович
* Вергун Михайло Тимофійович
* Вернигора Єфрем Леонтійович
* Воронів Олександр Миколайович
* Гаєвський Іван Тимофійович
* Герасименко Володимир Маркович
* Гомзин Борис Володимирович
* Дзюбенко Юрко Олексійович
* Димар Федір Олексійович
* Діденко Іван Іванович
* Домарадський Андрій Васильович
* Жлудкін Олекса Іванович
* Змієнко Всеволод Юхимович
* Івасишин Захар Явтухович
* Ільяшевич Валеріан Андрійович
* Красовський Сергій
* Літовчик Зиновій Пилипович
* Рогульський Іван Васильович
* Стефанишин Володимир Іванович
* Ященко Мусій (Михайло) Антонович